Про ПНЦ

Південний  науковий центр Національної академії наук України та  Міністерства освіти і науки України

Південний  науковий центр Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України (далі Центр) є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, що заснована на державній власності та перебуває у віданні НАН України.

Він створений та діє з  метою підвищення ролі науки у розробленні та реалізації в Україні ефективної державної регіональної політики, орієнтованої на поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів, забезпечення вирішення регіональних наукових, соціальних, економічних, екологічних та інших проблем, об’єднання для цього зусиль наукових установ, вищих навчальних закладів, організацій, підприємств, розміщених у південному регіоні України.

Час створення центру – травень 1971 року.

Поточне керівництво, кадрове та фінансово-господарське забезпечення його діяльності покладається на НАН України.

У своїй діяльності центр взаємодіє з місцевими  органами влади.

На теперішній час центру визначені такі основні завдання:

Проведення прикладних наукових досліджень з актуальних напрямів науки і тех­ніки з метою одержання нових наукових знань та їх використання для практичних цілей.

 Наукове забезпечення вирішення пріоритетних проблем Південного  регіону України, а саме:

  • нормалізація  стану екосистеми та оптимізація природокористування у Північно-Західному Причорномор’ї;
  • забезпечення сталого розвитку морегосподарчої інфраструктури регіону та виконання нею стратегічно важливих для держави функцій в морі;
  • збереження, раціональне використання та охорона ресурсів басейну Дністра;
  • посилення інноваційної спрямованості наукових досліджень у Південному регіоні, розв’язання актуальних проблем регіону за рахунок впровадження інновацій;
  • сприяння розвитку науково-технічного потенціалу регіону на основі налагодження координації, розвитку міжнародних зв’язків, поліпшення системи підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації;
  • сприяння розвитку фундаментальних та прикладних досліджень, які проводяться в науково-дослідних установах та вищих навчальних закладах Південного регіону України, поглиблення інтеграції науки та освіти;
  • активна  участь у забезпеченні інноваційного розвитку соціально-економічного комплексу Південного регіону України, організація широкого використання в регіоні високоефективних наукових розробок учених України;
  • надання  науково-технічних послуг та проведення наукової і науково-технічної експертизи;
  • забезпечення високої якості наукових досліджень і науково-технічних (експери­ментальних) розробок, систематичне накопичення і узагальнення наукових результатів, створення умов для реалізації творчих можливостей наукового колективу та соціальний захист працівників;
  • здійснення просвітницької діяльності, сприяння підвищенню науково-освіт­нього потенціалу південного  регіону України;
  • інформування  широкої громадськості про результати своєї діяльності.

Вищим керівним органом Центру є Рада, до складу якої входять провідні представники науково-технічної громадськості регіону.

Рада визначає головні пріоритети та основні напрямки діяльності Центру.

Склад Ради, а також зміни у складі Ради затверджуються Президією НАН України та МОН України за поданням голови Ради Центру.

Раду очолює голова Центру, який призначається спільним рішенням  НАН України і МОН України. Голова представляє Центр у Президії НАН України, МОН України, державних органах і органах місцевого самоврядування, інших підприємствах, установах та організаціях.

З 1984 року і по теперішній час цей науково-координаційний орган Південного регіону України очолює академік НАН України С. А. Андронаті.

Територія, інтереси якої визначають діяльність Південного наукового центру, обмежена трьома областями Південного регіону України (Одеська, Миколаївська та Херсонська).

Різноманітність і рівень наукових, науково-технічних, екологічних проблем, координатором вирішення яких виступає Південний науковий центр, соціально-економічні проекти і програми, до виконання яких він залучається, обумовлені тієї специфікою, особливостями, а в окремих випадках і унікальністю, якими наділені Одеська, Миколаївська та Херсонська області Південного регіону України в силу їх географічного розташування.

Розміщення Південного регіону України на стику «суша-море» обумовлює тенденцію до посилення інтенсивності багатопланової техногенної діяльності в його межах, подальшого відчутного зростання значущих господарських та інфраструктурних об’єктів.

У свою чергу, приймаючи в своїх низов’ях річок дунайські, дністровські і дніпровські трансконтинентальні водотоки, регіон Північно-Західного Причорномор’я відчуває на собі прес комплексу негативних наслідків антропогенної діяльності, що проводиться в їх басейнах. Це робить необхідним зміцнення міжнародного співробітництва для вирішення тих проблем, які, з одного боку, тісно пов’язані з корінними інтересами України і її Південного регіону, а з іншого – вкрай актуальні для забезпечення загальної, і в тому числі екологічної безпеки країн Чорноморсько-Середземноморського басейну.

За час, що минув з часу свого утворення, Південний науковий центр придбав вагомий досвід плідної співпраці з органами влади Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, природоохоронними структурами, провідними науковими установами, авторитетними вченими-експертами у вирішенні завдань регіонального розвитку.

З перших років утворення центру потенціал регіональної науки почав дуже активно залучатися до виконання стратегічно важливих для регіону і країни доручень уряду і урядових органів колишнього Радянського Союзу і УРСР. Стосувалися вони перш за все експертних оцінок дуже складних, і, часом, навіть дуже спірних проектів, реалізація яких передбачалася в Українському Причорномор’ї.

На рубежі 70-80-х років минулого століття за підтримкою  Президії АН УРСР і під координаційним керівництвом Південного наукового центру вченими і фахівцями регіону були оцінені такі проекти:

– еколого-економічні наслідки створення Одеської атомної ТЕЦ;

– створення гідроакумулюючої станції в комплексі з Південно-Українською АЕС;

– еколого-економічні наслідки проекту будівництва Одеської ТЕЦ-2;

– будівництво Березовського заводу мінеральних добрив;

– будівництво нафтотерміналу під Одесою;

– проект перекриття Дніпро-Бузького лиману.

Високий професійний рівень цих експертиз допоміг визначити зміст тих відповідних урядових рішень, які були прийняті за їх результатами.

Після створення регіональних наукових центрів поступово наростали диспропорції між обсягами вирішуваних завдань, їх масштабністю та багатовекторністю і кількістю управлінського персоналу, через що центр все частіше не встигав організовувати, переробляти і контролювати внутріцентрівські  інформаційні потоки, підтримувати оперативний зв’язок з периферійними областями, виконувати доручення Президії академії, готувати аналітичні огляди і робочі довідки для керівних органів на місцях і т. п. Вихід був знайдений в 1981 році, коли спільною Постановою  ЦК Компартії України і Кабміну України № 13 в регіональних наукових  центрах були створені відділи регіональних проблем управління НТП. Їх склад був сформований з досвідчених фахівців-практиків, науковців, управлінців обласного рівня, що забезпечили в 80-і роки формування і супровід комплексних обласних програм на найважливіших напрямках регіонального господарського розвитку. В Одеській області такими програмами були, наприклад, «Машинобудування», «Харчопром», «Транспорт» та ін. Наукові колективи відділів регіональних проблем НТП в центрах з моменту їх утворення почали проводити також і самостійну наукову роботу, виконуючи науково-дослідні теми в рамках академічного бюджетного фінансування (вивчення наукового потенціалу регіонів, динаміки інноваційної складової регіональних наукових досліджень і т. п.).

У таких наукових відділах і під їх організаційним управлінням виконувалися також профільні госпдоговірні роботи різних напрямків, чому сприяли секції та проблемні комісії центрів.

У тісній єдності з членами ради центру (на той час – бюро)  з 80-х років тривало виконання відповідальних експертиз найбільш складних і коштовних  проектів, реалізація яких планувалася в Українському Причорномор’ї.

У їх числі – створення портових комплексів перевалки хімічних вантажів в портах Південний, Іллічівськ, Усть-Дунайськ, Маріуполь;  аналітична оцінка перспектив зарубіжного інвестування в морські транспортні підприємства і суміжні з ними господарства Українського Причорномор’я; концепція соціально-економічного розвитку Українського Причорномор’я; розвитку Одеського торгового морського порту; розвитку портів Іллічівськ і Південний для перевантаження і відправки на експорт металовантажів  комбінату «Азовсталь».

Мабуть, єдиним стримуючим фактором в період 80-х років несподівано виступила фінансово-господарська залежність центрів від їх базових академічних інститутів, коли накладні витрати цих установ, цілком з’ясовні для їх профілю досліджень, виявлялися не підйомними для центрів, присутніх в своїх базових інститутах на правах наукових відділів. Ця диспропорційна залежність була знята на початку 90-х. Для Південного наукового центру таким стала Постанова Президії АН УРСР № 315 від 05.12.1990 р «Про надання Південному науковому центру АН УРСР статусу юридичної особи». На виконання цього документа в місячний термін була розроблена структура і штат центру, з базового інституту передали відділ регіональних проблем НТП, тематику його науково-дослідних робіт, відповідне фінансування та обладнання, на баланс центру було прийнято будівлю в м. Одесі, пров. Тельмана, 6, відповідне фінансування для забезпечення його обслуговування та інші матеріальні цінності.

Діяльність Південного наукового центру в якості самостійної юридичної особи стартувала 1 березня 1991 року за керівництвом його Голови – академіка і члена Президії академії Сергія Андрійовича Андронаті. Олексій Михайлович Хуторной, кандидат хімічних наук, доцент, який  з 1981 року очолював в базовому Фізико-хімічному інституті АН УРСР центрівській відділ регіональних проблем управління НТП, був призначений директором центру.

Набуття центром самостійності практично збіглося з розпадом Радянського Союзу, утворенням незалежної держави Україна і зміною моделі економічного розвитку країни. Україна поринула в ринкові відносини, стихійне становлення і розвиток яких стрясало економіку і до невпізнанності  змінювало соціальну сферу. Терміново потрібні були інші економічні орієнтири, нормативні та директивні документи, аналізи і проекти цільових господарських і науково-технічних програм. В таких умовах Президія АН України в 1991 році приймає знакове для Південного регіону рішення – на базі Одеського відділення Інституту економіки АН України створюється новий самостійний економічний інститут академії – Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень (ІПРЕЕД). Його очолив тоді член-кореспондент, а нині академік НАН України Борис Володимирович Буркинський. Цей інститут Президією академії був визначений в якості базової економічної науково-методичної установи для Південного наукового центру.

Економіко-екологічні проблеми Дністра і Дунаю – один з пріоритетів в діяльності Південного наукового центру. У співдружності з ІПРЕЕД НАН України, залучаючи зацікавлену громадськість регіону і тісно співпрацюючи з Академією наук Молдови, центр розробив Предпрограмний документ до міжреспубліканської науково-технічної програми раціонального використання та охорони природних ресурсів басейну річки Дністер; регіональний розділ Національної доповіді з проблем охорони та раціонального використання річки Дунай. Було виконано комплекс робіт по збору та систематизації даних про техногенні та природні фактори і джерела забруднення водних ресурсів річки Дністер по об’єктах УРСР і МРСР і по ретроспективному аналізу якості води в річці, проводилося визначення забрудненості донних відкладень річки Дністер в районі Біляївського водозабору пестицидами і важкими металами.

Стало доброю традицією спільно з Академією наук Молдови раз в два роки проводити в Кишиневі та Одесі Міжнародні науково-практичні конференції «Еколого-економічні проблеми Дністра». Центром  розроблялася також концепція «Схеми комплексного використання і охорони вод Придунайських озер», оцінювалася концентрація виносу в них забруднюючих речовин з урахуванням точкових і неточкових джерел забруднення, визначалася можливість подальшого використання міського пляжу на річці Дунай у м. Ізмаїлі, готувалася регіональна частина Національної доповіді про розробку Міжнародної екологічної програми вивчення басейну річки Дунай під егідою Комісії Євросоюзу.

У вісімдесятих роках (1985, 1986, 1988) в придунайських озерах Ялпуг і Кугурлуй почала спостерігатися масова загибель риби, яка спричинила за собою екологічні наслідки наростаючого, а згодом і загрозливого характеру. Лиха в цих озерах, пов’язані із загибеллю риби, стали траплятися щороку на початку травня з прогріванням акваторій і подачею в них паводкової води Дунаю.

Окремими рішеннями Уряд СРСР вимушений був  з бюджету країни рік за роком компенсувати рибницькому господарству на озерах Ялпуг і Кугурлуй його фінансові втрати, але стан справ із загибеллю риби тільки погіршувалася.

Розібратися з виниклою ситуацією і запропонувати заходи, що виключили б явища масової загибелі риби в цих озерах, Одеська облдержадміністрація доручила Південному науковому центру. На                   безфінансовій основі в 1985-1988 роках центром були організовані термінові польові дослідження. До аналізу об’єктів дослідження, вивчення причин і підготовці рекомендацій підключили значні наукові сили – з Одеського держуніверситету ім. І. І. Мечникова, Інституту гідробіології АН УРСР, Одеського філіалу Інституту біології південних морів АН УРСР, Українського центру екології моря Мінекобезпеки України, Інституту рибного господарства УААН та інших.

Разом з Головним управлінням сільського господарства і продовольства Одеської обласної державної адміністрації, керівниками райдержадміністрацій Придунайських районів Одеської області, Одеським облводгоспом, Одеським ЦНТЕІ, державним водогосподарським концерном «APELE MOLDOVEI» і низкою наукових установ і господарств регіону Південний науковий центр організував і провів науково-практичний семінар «Актуальні проблеми придунайських озер», пов’язаний з однією з болючих проблем Українського Придунав’я – фактами періодичної масової загибелі риби.

Прийняті на цьому семінарі рішення були спрямовані Урядам України та Молдови; уповноваженим з питань виконання положень Українсько-Молдовської «Угоди про спільне використання та охорону прикордонних вод», Мінекобезпеки України; Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій; Одеській обласній державній адміністрації; Ізмаїльській, Ренійській, Болградській, Татарбунарській райдержадміністраціям, міністерствам і відомствам, управлінням господарюючих структур, виробництва яких знаходяться і діють на території водозбірного басейну Придунайських озер, обласним підрозділам державних природоохоронних та санітарних органів для прийняття відповідних профілактичних заходів.

В результаті проведених досліджень вченими Південного наукового центру було встановлено, що інтенсифікація необґрунтованої господарської діяльності в районі придунайських озер порушила природний хід процесів, що забезпечували формування якості води в них і нормальне функціонування гідробіонтів.

В результаті інтенсивного природного і штучного зариблення водойм Придунав’я, вселенці (білий, строкатий товстолобики і їх гібриди) зайняли провідне місце в промислових уловах.

Основною причиною загибелі рослиноїдних риб – білого товстолобика – є порушення біохімічних і фізіологічних процесів в організмі через відсутність умов для їх адаптації, що особливо загострюються в період нерестових міграцій. У замкнутих водоймах, зарибнених білим товстолобиком – вихідцем з Китаю і річки Амур, немає умов для формування його самовідтворюющихся  популяцій. Під час паводкових попусків дунайської води в озера товстолобик, який рефлекторно звик метати ікру на стромовині, спрямовується на цей сигнальний фактор – струм води, але виходу в річку не має. Неможливість отнерестіться призводить до передозування стресових гормонів, а це тягне за собою ряд патологічних явищ – шокової хвороби, яка веде до летального результату статевозрілих особин риб.

Проблема масової загибелі риби в придунайських озерах в результаті була повністю знята розширенням вилову товстолобика крупночарунковими   сітками в нерестовий період, оновленням промислових зграй  зазначеного виду риб шляхом завезення нових генетичних ліній і комплексом інших технічних заходів.

Ще один яскравий період в роботі центру – це ініціювання досліджень і робіт, що забезпечили ведення господарської діяльності та розвиток інфраструктури на острові Зміїний.

До 2000 року цей острів знаходився в розпорядженні військових і маякової служби, що в міжнародному плані робило проблемним визнання його саме островом, а не скелею. Такий статус Зміїного для України був важливим у зв’язку з претензією Румунії на частину українського чорноморського шельфу в цій зоні.

Після звернення голови центру академіка С. А. Андронаті до Одеської обласної державної адміністрації, підтриманого її Главою – С. Р. Гриневецьким, Південному науковому центру було доручено розробити «Комплексну програму подальшого розвитку інфраструктури та провадження господарської діяльності на о. Зміїний і континентальному шельфі».

В кінці 2001 року Кабінетом Міністрів України були затверджені представлені центром першочергові заходи щодо комплексного розвитку острова, а навесні 2002 року вийшла його постанова про затвердження всієї програми. Вона охоплювала найрізноманітніші аспекти майбутніх перетворень на Зміїному, головними з яких були:

проведення демілітаризації на території острову; посилення охорони державного кордону та виключно морської економічної зони України; забезпечення надійного зв’язку і транспортного сполучення з островом; диверсифікація господарської та інших видів діяльності; забезпечення підтримки природоохоронного режиму острову і континентального шельфу.

Не була при цьому забута і наука – планувалося підвищення охоронного статусу загальнозоологічного заказника загальнодержавного значення «Острів Зміїний», організація на острові рибогосподарської діяльності, створення та обладнання науково-дослідної станції «Острів Зміїний» для проведення комплексних наукових досліджень. Цілий спектр досліджень належало провести на острові біологам, гео- і гідрофізикам, еколого-геологам, історикам і археологам.

Через чотири роки положення програми були втілені в життя, що зумовило міжнародне визнання Зміїного як острова.

Виконуючи Указ Президента України № 16/2008, центр сприяв Одеському археологічному музею НАН України у створенні його філії на острові Зміїний.

Тісна співпраця ПНЦ була налагоджена з обласним управлінням екології Одеської обласної державної адміністрації. У 2000-і роки під його егідою центр підготував ряд обласних екологічних програм, успішно реалізованих нині в Одеській області: «Регіональна програма охорони навколишнього природного середовища, регіонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в Одеській області» (2011), «Програма моніторингу навколишнього середовища Одеської області» (2003), а також широкий спектр наукових і науково-дослідних робіт: «Концепція охорони та раціонального використання ресурсів Чорного моря», «Формування та видання реєстру    територій та об’єктів природно-заповідного фонду Одеської області» (2006); науково-технічне обґрунтування включення рослинних елементів в штучні ландшафти фабричних структур ТОВ «Цемент» (2007), «Розробка наукових обґрунтувань створення нових, зміни статусу існуючих територій та об’єктів природно-заповідного фонду Одеської області» (2007), «Розробка розділів схеми планування території Білгород-Дністровського району Одеської області »(2008), експертиза «Проекту заходів по ліквідації ставків-відстійників промивально-пропарювальної станції «Одеса-Сортувальна» (2000), «Термодинаміка і кінетика процесів вилучення метану з газогідратів Чорного моря» (1998), проект «Розробка і створення системи сейсмопрогностичного  моніторингу на території Одеси і Одеської області» (1999), «Рекомендації про господарський механізм формування вільних економічних зон» та інші.

У різні роки Південним науковим центром періодично узагальнювались матеріали і видавалися колективні монографії, такі як «Нариси розвитку науки в Одесі» (1995), енциклопедія «Видатні вчені Одеси» (2005), «Розвиток академічної науки на Півдні України» (1998), «Наука в Південному регіоні України» (2011).

Для успішного вирішення завдань регіонального наукового центру його Голова, що  призначається  Президією академії, формує відповідну структуру. Вона функціонує на громадських засадах, спираючись на авторитет провідних вчених академії, ВНЗ і галузевих НДІ, директорів підприємств, представників місцевої влади та ін.

Найважливішою ланкою такої структури і вищим керівним органом центру є Рада центру.

Типовий статут регіонального наукового центру визначає склад Ради однією фразою – до неї включаються провідні представники науково-технічної громадськості регіону.

У 2018 році число членів Ради Південного наукового центру склало 31, в тому числі 5 директорів і 6 вчених з установ НАН України, 11 ректорів ВНЗ, 3 директори галузевих НДІ, 4 директора науково-технічних і інформаційних центрів, відомі вчені. При необхідності на окремі засідання Ради запрошуються відповідні фахівці, керівники управлінь обласної та міської влади, виробничники, громадські організації і т.п.

Рада центру розглядає свої планові питання зазвичай один раз в квартал, за рік проходить 4-5 його засідань, в тому числі і з виїздом в Миколаївську і Херсонську області Південного регіону. Однак для підтримки постійного контакту центру з Миколаєвом і Херсоном, ефективної взаємодії наукового потенціалу областей з управлінськими органами в них, оперативного реагування на науково-технічні і комплексні проблеми спонтанного характеру і т. п. в регіоні, за прикладом Південного наукового центру і під його егідою створені Миколаївська і Херсонська обласні науково-координаційні ради. Повне охоплення всіляких регіональних проблем, що носять комплексний характер, вдається здійснити за рахунок формування як в науковому центрі, так і в його обласних науково-координаційних радах, наукових секцій та проблемних комісій, які здійснюють свою діяльність також виключно на громадських засадах.

Нарешті, трапляються події або назрівають проблеми, які вимагають оперативного регіонального наукового висновку. Прикладом можуть служити: раптова масова загибель риби в Придунайських озерах на рубежі  80-х – 90-х років, що збігається у часі з початком нересту; залпове потрапляння в Дністер величезної кількості відходів від переробки калійної солі на Стебниковському комбінаті; заплановане перекриття дамбою Дніпро-Бугзького лиману в районі м Очакова; можливе будівництво під Одесою атомної теплоелектроцентралі і т. п.

Для цього в науковому центрі і його обласних науково-координаційних радах створені і постійно оновлюються банки даних про вчених в регіоні – видатних і визнаних фахівців у своїх галузях знань, при необхідності виступаючих експертами. У Південному регіоні частка одеських вчених становить значну частину цього банку даних, що для співробітників центру, які працюють в Одесі, робить пошук, узгодження і залучення необхідних фахівців швидкою і легкою справою.

Дуже допомагають в діяльності наукового центру і повноваження Голови його Ради, передбачені статутом. Голова авторитетно являє науковий центр в Президії НАН України, МОН України, державних і місцевих органах влади, інших установах, організаціях і підприємствах.

Вчені і фахівці, які входять до Ради – гідні продовжувачі тих давніх і стійких традицій в областях інтелектуальної і духовної творчості, що відносяться до періоду створення і становлення м. Одеси, Миколаєва та Херсона. Знайомлячись з перлиною півдня України – Одесою, гуляючи проспектами, площами та вулицями Причорноморських міст, можна в їхніх назвах зустріти імена знаменитих вчених світового рівня, які в різні часи жили і працювали тут і залишили яскраве світло в житті людства – академіків АН СРСР С. П. Королева, В. П. Глушко, В. П. Філатова, М. Ф. Гамалії, Д. К. Заболотного, М. І. Вавилова, В. Р. Вільямса, О. О. Богомольця, академіка ВАСГНІЛ П. Ф. Гаркавого. Вдячними одеситами в найменуваннях вулиць увічнені видатний хірург М. І. Пирогов, біолог І. І. Мечніков, хімік-органік О. В. Богатський, фізик-теоретик М. О. Умов. У різні роки тут працювали О. О. Ковалевський, І. М. Сєченов, В. І. Липський, Г. К. Боресков, М.Д. Зелінський, Л.В. Писаржевський, М. Г. Крейн. Кожен з них залишився для їх послідовників не тільки авторитетним вченим, а й родоначальником нових напрямів в науці і засновником всесвітньо відомих наукових шкіл в галузях теоретичної фізики, термодинаміки, епідеміології, морської біології, фізіології, терапії, зоології, офтальмології і тканинної хірургії, фізичної, аналітичної, органічної та біоорганічної хімії, каталізу, функціонального аналізу та інших.

Вважаємо також за необхідне перерахувати імена тих вчених і організаторів науки, які за термін діяльності Південного наукового центру внесли найбільш вагомий внесок в його становлення, зміцнення авторитету і подальший розвиток. Це ак. НАН, ак. АМН України та ак. Російської АМН Н. О. Пучківська, чл-кор. АН УРСР В. П. Цесевич, ак. НАН України Ю. П. Зайцев, ак. НАН України і ак. НААН України О. О. Созінов, ак. НААН України В. О. Ушкаренко, д.т.н. Г. А. Гулий, ак. НАНУ Б. В. Буркинський, д.т.н. О. І. Вовченко, ак. ВАСГНІЛ Р. Г. Кириченко, ак. ВАСГНІЛ П. Ф. Гаркавий, ак. УААН Л. К. Січняк, ак. НАНУ В.М. Бєляєв, ак. НАНУ Г. Г. Полікарпов; професори – д.т.н. В.П. Малахов, д.ф.-м.н. В.А. Сминтина, д.ф.-м.н. В. В. Сердюк, д.м.н. Л. І. Алейникова, д.б.н. П. Я. Голодріга, д.б.н. В. Д. Севастьянов, д.т.н. В.Ф. Коваленко, д.т.н. П. М. Платонов, д.т.н. М. М. Литвинчук, д.філос.н. А.І. Уемов, д.б.н. М. О. Гусляков, д.х.н. А. Л. Цикало, д.ф.-м.н. І.П. Зелінський, д.г.н. О. Г. Топчієв, д.т.н. І. Г. Чумак, д.т.н. В. І. Недоступ, д.е.н. В.М. Степанов, д.т.н. П.С. Нікеров, д.г.н. Є. Д. Гопченко, д.г.н. Г.І. Швебс, д.с-г.н. І.М. Гоголів, д.г.н. О.М. Бронфман; директор Одеського ЦНТІ А. М. Грузин, директор інноваційно-інформаційного центру «ІНВАЦ» В. М. Небрат і багато інших.

Безумовно, центру в його діяльності зручно спиратися в першу чергу на розташовані в регіоні академічні установи. У Херсонській області академічних установ – дві, в Миколаївській їх теж дві, в Одеській області, разом з Південним науковим центром і пансіонатом відпочинку «Борей» всього – 10.

Будучи заповідними нішами південноукраїнської біосфери і зберігаючи біорізноманіття наших чорноморських берегів, а також відкриваючи і оберігаючи їх історичні цінності, в Південному регіоні розташовані і працюють: Дунайський біосферний заповідник (Одеська область), Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія» (Миколаївська область), Чорноморський біосферний заповідник (Херсонська область). Їх базовими науково-методичними центрами є Інститут морської біології і Херсонська гідробіологічна станція. Знахідки з розкопок Одеської філії Інституту археології поповнюють безцінні реліквії старовини в унікальному Одеському археологічному музеї. В Одеській області розташовується також четверте антенне поле «Уран – 4» відомого на весь світ радіотелескопу Радіоастрономічного інституту НАН України. Одеське відділення гідроакустики Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна, виконуючи специфічні наукові спостереження для своєї головної установи, одночасно розробляє для медицини методи консервації Куяльницьких пелоїдів; створює методику горизонтального акустичного променевого зондування для виявлення перспективних районів запасу метану на шельфі Чорного моря і т.п.

Однак, оригінальних інноваційних розробок Південний науковий центр завжди чекає від двох потужних академічних інститутів – Фізико-хімічного інституту ім. О. В. Богатського (м. Одеса) та Інституту імпульсних процесів і технологій (м. Миколаїв).

            Чисельність працюючих в академічних установах Південного регіону не перевищує 1000 чоловік. Разом з тим, в вищих навчальних закладах III-IV рівня акредитації Південного регіону чисельність їх працівників перевищує таких в академічних установах на порядок. Тому, цілком логічним можна вважати зближення позицій НАН України і МОН України по зміцненню і розвитку їх взаємозв’язків. У 1999 році вийшов Указ Президента України №1573/99 від 15.12.99 про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади, з урахуванням якого НАН України і МОН України 25.04.2001 р. видали спільний наказ № 347/107 «Про організаційне забезпечення діяльності регіональних наукових центрів НАН України та Міністерства освіти і науки України». Цим документом було встановлено розподіл основних повноважень між НАН України і МОН України щодо забезпечення діяльності регіональних наукових центрів НАН України і МОН України, відповідно до якого НАН України здійснює кадрове та матеріально-технічне забезпечення, а також базове бюджетне фінансування центрів, а МОН України бере на себе цільове фінансування актуальних для регіонів України науково-технічних програм, проекти яких розробляються центрами. Цим же наказом були схвалені основні принципи організації та діяльності обласної науково-координаційної ради регіонального наукового центру НАН України і МОН України, а також перелік базових наукових установ і вищих навчальних закладів, на які покладається фінансово-господарське забезпечення діяльності обласних науково-координаційних рад регіональних наукових центрів НАН Україна і МОН України.

У Південному регіоні в даний час такими є: Національний університет кораблебудування ім. адмірала Макарова (м. Миколаїв, Миколаївська область) і Херсонський державний аграрний університет (м. Херсон, Херсонська область, спільний документ Президії НАН України і Міннауки України від 29.01.2017 р., № 43/33).

Відповідно стали органічними відносини центру з Радами ректорів ВНЗ III-IV рівня акредитації в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.

З 2002 року під патронатом центру щорічно випускаються спільні збірники, в яких знаходять своє відображення важливі досягнення наукових установ Південного регіону в галузі фундаментальних, прикладних досліджень та інноваційної діяльності, у 2011 році центром також був підготовлений III-й випуск каталогу «Інновації – Південному регіону».

Створенням в Одесі Ради керівників галузевої науки Південний науковий центр спростив свій взаємозв’язок і з цим сектором науки, який в Одесі до здобуття Україною незалежності представляв собою численну і різнопланову наукову силу і який за минулі часи своїми галузевими міністерствами і майже без впливу з боку місцевої влади був підданий значним скороченням, приватизації, ліквідації тощо.

Здійсненню просвітницької діяльності, підвищенню інтелектуального потенціалу Південного регіону та широкому використанню в регіоні ефективних наукових розробок сприяє і добре налагоджена взаємодія центру з Одеським інноваційно-інформаційним центром «ІНВАЦ». Такий союз дозволяє проводити науково-практичні конференції та семінари, видавати їх матеріали і тези, брошури і збірники, колективні монографії та рекламні проспекти. Особливо можна виділити спільне проведення щорічних виставок науково-технічних досягнень регіональної науки з освітленням цієї події в періодичній пресі і традиційним нагородженням переможців до Дню науки.

100-річний ювілей Національної академії наук України Південний науковий центр зустрічає в умовах розгорнутих в країні реформ, пов’язаних з глибокою структурною перебудовою і реорганізацією народного господарства країни  і регіону.